Дунаївці
Дуна́ївці — місто в Україні, центр Дунаєвецької міської територіальної громади і Дунаєвецького району Хмельницької області. Розташоване на річці Тернава, за 22 км від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга та за 68 км від Хмельницького. Населення — 16 448 мешканців (за переписом 2001 року)[3].
Дунаєвецькій міській раді підпорядковується також село Мушкутинці, розташоване на південному сході від міста.[4] Населення Дунаївців разом з селом Мушкутинці станом на 2001 рік становило 17 310 мешканців.
Перша згадка про місто датується 1403 роком, у 1592 році король Сигізмунд ІІІ Ваза надав Дунаївцям магдебурзьке право, підтверджене 1605 року королем Сигізмундом ІІІ. На 1870-ті роки припав значний промисловий і торговельний розвиток Дунаївців. Від 1923 року Дунаївці — райцентр, від 1958 року — місто районного підпорядкування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Дунаївці внесено до списку історичних населених місць України[5]. У 2003 році місто відначило свій 600-літній ювілей.
Зміст
- 1Назва
- 2Географія
- 3Населення
- 4Історія
- 5Символіка
- 6Дунаєвецька міська рада
- 7Економіка
- 8Транспорт
- 9Охорона здоров'я
- 10Освіта
- 11Засоби масової інформації
- 12Культура
- 13Релігія
- 14Спорт
- 15Пам'ятки та пам'ятники
- 16Відомі люди
- 17Міста-побратими
- 18Галерея
- 19Див. також
- 20Примітки
- 21Інтернет-посилання
- 22Джерела та література
Назва
Окрім сучасної назви «Дуна́ївці», мешканцями міста вживається зрідка «Дунайо́вце», що походить від назви міста польською мовою Dunajowce та, російськомовними мешканцями, — «Дуна́євци» (рос. Дунаевцы).
Очевидно, що назва «Дунаївці» (до початку 18 століття — «Дунайгород») не має нічого спільного з назвою річки Дунай, адже місто розташоване далеко від неї. Є щонайменше три версії походження назви «Дунаївці».[6],[7],[8]
Згідно з першою з них, вважається, що в основі слова «дунай» лежить корінь «дану», «дуна», «дон». Цей корінь вживався в мові індоєвропейських народів(давньоіндійській, готській та кельтській) та означало «воду, річку». Оскільки на території Дунаївців і досі є багато ставків та річка Тернава, то це могло стати основою походження назви міста. Тим більше, що в українських народних піснях та думах слово «дунай» якраз і зустрічається в значенні «вода, велика вода, розлив води».[6],[7],[8]
Інша ж версія стверджує, що назва, можливо, пішла від прізвища Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.[6],[7],[8] Третя версія спирається на той факт, що в Україні є села Дунаїв, Дунаївка, а тому переселенці із населених пунктів з такою назвою могли назвати своє нове поселення за старим, рідним серцю зразком.[9] Починаючи з кінця 20-х років 19 століття та до Незалежності України, Дунаївці були також відомі в народі як місто сукнарів.[10]
Згідно з орфографічним словником[11] назва міста «Дуна́ївці» (множина) у родовому відмінку має форму «Дуна́ївців», давальному — «Дуна́ївцям», знахідному — «Дуна́ївці», орудному — «Дуна́ївцями», місцевому — «на/у Дуна́ївцях» та кличному — «Дуна́ївці». Однак, серед мешканців міста і в регіоні в цілому існує стала традиція відмінювати назву міста в родовому відмінку як «Дуна́євець».
Географія
Місто розташоване практично в географічному центрі Дунаєвецького району, на півдні Хмельницької області (за 68 км від центру області (Хмельницького)), на лівій притоці Дністра — річці Тернаві та за 22 км від залізничної станції Дунаївці.[4],[12] Місто межує на заході та північному заході з селом Заставля, яке є практично передмістям Дунаївців. Найближчими сусідніми селами міста є: Січинці (на півдні), Мушкутинці (на південному сході), Дем'янківці (на сході), Ганнівка (на півночі).
Координати міста: 48°53'22" пн. ш. та 26°51'25" сх. д. Висота над рівнем моря: 300 м.[13] Дунаївці розташовані в зоні лісостепу на Подільській височині.[14]
Територія міста становить 12,84 км², з них 2,15 км² — площа забудованих земель, а сукупна площа всіх зелених насаджень та масивів в місті становить 0,483 км². Протяжність проїздів, вулиць, набережних — 93,8 км.[4],[12]
Населення
В 1629 році в Дунайгороді було вже 630 садиб та близько 3 тисяч мешканців.[15] За переписом 1909 року тут проживало 13 733 особи. З них 8 966 євреїв, 2 349 православних, 1 266 лютеранів, 1 188 католиків, 4 вірних Вірменської апостольської церкви. 1911 року в Дунаївцях налічувалося понад 13 тисяч жителів і 553 будинків.
За даними Хмельницької обласної ради чисельність населення міста Дунаївці у 2006 році складала 16 223 мешканці, у 2007 — 16 187 мешканців, у 2008 — 16 094 мешканці, у 2009 — 16 140 мешканців, у 2010 — 16 181 мешканців,[14] у 2011 — 16 219.[16] Як видно з графіку динаміки змінюваності чисельності населення, кількість мешканців є стабільною протягом століття.
У національному складі населення теперішніх Дунаївців (як і району) переважну більшість (понад 95 %) складають українці. До інших національних груп, що представлені в населенні, належать росіяни, поляки, євреї[17]. За статевим складом переважають жінки — вони становлять 55 % населення району.[17]
Історія
В околицях міста були знайдені залишки поселення трипільської культури, яку дають підставу вважати, що територія сучасного міста була заселена ще в ІІІ тисячолітті до н. е.[15]
Від першої згадки до кінця 19 століття
Перша згадка про Дунаївці відноситься до 1403 року в реєстрі димів, як про село, що складалось з трьох частин і мало 72 дими. Спершу Дунаївці належало Великому князівству Литовському, а згодом Речі Посполитій[18]. В 1577 році Дунаївці перейшли у власність Ельжбети Лянцкоронської з роду магнатів Гербуртів — дружини галицького каштеляна Станіслава Лянцкоронського (†1592).
За проханням Ельжбети Лянцкоронської у 1592 році король Сигізмунд ІІІ Ваза надав Дунаївцям статус міста, магдебурзьке право[18] і назвав його Дунайгородом[15] (пол. Dunajgród):
| « |
| » |
За цим наказом король дозволив торговицю в місті[19] — базари щочетверга і ярмарки
у день Св. Іоана Хрестителя і в День Усіх Святих.
у день Св. Іоана Хрестителя і в День Усіх Святих.
1597 року Лянцкоронська знову вийшла заміж і подарувала[15] свої володіння королівському ротмістрові Міхалу Станіславському. Незабаром татари зруйнували місто, але в 1605 році Сигізмунд ІІІ Ваза підтвердив магдебурзьке право, дозволив заснувати цехи і проводити ще один, третій, ярмарок на рік в день Св. Станіслава, а базари в понеділок.
Під час повстання 1648 — 1654 років під керівництвом Богдана Хмельницького 27 червня 1649 року кримська орда під час руху до Збаража спустошила містечко, майже всі жителі Дунаївців загинули. Наприкінці 17 століття в (1672–1699) місто знаходилося на території Османської імперії, а згодом — Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році місто відійшло до Російської імперії, а від 1797року — воно перебувало в складі Подільської губернії[18].
Приблизно в ці роки в Дунаївцях були побудовані підземні ходи, датування яких — XVII—XVIII століття. Лише за Незалежності Володимиром Захар'євом було досліджено три їхніх місцезнаходження. Підземні ходи були виявлені в різних районах міста при будівельних роботах. Один з них поблизу колишнього капуцинського монастиря являє собою 30-метровий відрізок підземної галереї, що була викопана на глибині близько 3,5 метрів в материковій глині. Висота цього ходу — 1,25—1,27 м, ширина — 0,8—0,95 м. Склепіння галереї аркоподібне складене «в замок», а стіни обмуровані каменем мають товщину в півметра. Підлога хода теж вимощена каменем. Достемене призначення ходів не відоме, але існує дві версії: ходи могли використовуватися як для відводу ґрунтових вод, так і для прихованого переміщення людей.[20],[21]
В другій половині 18 століття Дунаївці переходять із рук в руки різних польських власників[15]. Близько 1782 року містечко перейшло до опіногурського старости Яна Красінського. Для розвитку ремесла і торгівлі він запросив колоністів з Німеччини, які були спеціалістами у виробництві сукна та іншої продукції. Перша фабрика з виробництва сукна вступила в дію у 1829 році. 1819 року Антоніна[22] Анна[23]Красінська (в дівоцтві Чацька, сестра Тадеуша, дружина Яна Красінського та бабуся Зигмунта Красінського) записала маєток в місті Дунаївці своєму онукові, якому було тоді 7 років. Згодом за невідомих обставин 1826 р. маєток був переписаний на батька Зигмунта Вінцентія Красінського, що в 1838 р. було підтверджено листом самого Зигмунта.[24]
Пік промислового піднесення припадає на 70-ті роки XIX століття, коли в місті діяло 54 фабрики і велася торгівля з Києвом, Москвою, Варшавою, Кишиневом, Харковом, Полтавою, Херсоном, Лодзем, Ярмолинцями.
Від 1862 року Дунаївці — волосний центр Ушицького повіту[19].
Дунаївці в кінці 19 — на початку 20 ст.ст.
Наприкінці XIX — на початку XX століття містечко продовжувало зростати, збільшилася чисельність його жителів, незважаючи на скорочення виробництва сукна та кількості підприємств. У 1891 році поміщик Василь Завойко придбав Дунаївці у Броніслава Скибневського, разом з Січенцями, Панасівкою, Заставлям, Мушкутинцями, Антонівкою та Вінцентівкою (загалом близько 2000 десятин землі).
На початку ХХ століття в Дунаївцях проживали близько 15 тисяч жителів, з яких дві третини складали євреї. Головним заняттям міщан було фабрично-заводське виробництво, зокрема суконні фабрики виробляли щорічно продукції майже на два мільйони рублів, крім того працювали механічні та шкіряний заводи, також процвітала торгівля хлібом, лісом, мануфактурними виробами. Дунаївці за кількістю населення й господарським розвитком значно переважали повітове місто Нову Ушицю.
В 1907 році була невдала спроба отримати статус міста. Цей епізод історії містечка добре досліджений й описаний відомим хмельницьким істориком та краєзнавцем Сергієм Єсюніним[25]. Новий землевласник і володар Дунаївців В. Завойко чітко усвідомив, що містечковий статус гальмує розвиток, і від 1904 року за підтримки губернської адміністрації та особисто тодішнього подільського губернатора Ейлера почав впливати на громадську думку й готувати документи для зміни статусу Дунаєвець з містечка на місто. Однак якщо селян вдалося переконати, то буквально за день до громадських зборів несподівано проти зміни статусу містечка повстала численна громада єврейського населення — власники крамниць і торгових лавок, розміщених на старій містечковій площі, що побоювалися, що з можливим будівництвом адміністративних установ, їхні торгові ряди перемістять на нове місце. Відтак, розпочалася тяганина клопотань проти зміну статусу, що тривала майже 3 роки, і писанина дійшла до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора та Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. Врешті-решт власник Василь Завойко відмовився від свого задуму — він змінив своє рішення про безплатну передачу Дунаївцям 200 десятин землі й сказав, що цю землю погодиться лише продавати її забудовникам. З огляду на подібну ситуацію, 7 травня 1907 року Міністерство внутрішніх справ поставило крапку в цій справі, направивши генерал-губернатору резолюцію про «неможливість подальшого руху справи у встановленому порядку».
У роки першої світової війни Дунаївці були прифронтовою зоною. Від початку грудня 1917 до січня 1918 року місто входило до складу Української Народної Республіки.[15] Згодом влада у Дунаївцях змінювалась декілька разів, в тому числі українською вона була ще раз від 3 червня до грудня 1919 року[19].
Радянський період
Після поразки українських визвольних змагань (1917—21) в містечку встановилась влада більшовиків — 16 листопада 1920 року Дунаївці зайняли частини 45-ї дивізії під командуванням Йони Якіра[19].
Від 1923 року місто стало райцентром Кам'янецького округу[19].
Не обминув Дунаївці голодомор 1932 — 1933 років[26]. Місто пережило роки червоного терору та сталінські репресії[15]. З 1932 року місто належало до Вінницької області[27], а з 1937 року — до Кам'янець-Подільської області (з 1954 року — Хмельницька область).[28]
11 липня 1941 року Дунаївці захопили німецькі війська. Було утворено Дунаєвецький ґебіт. Нацисти створили табір для військовополоненних і гетто, куди зігнали єврейське населення міста та зі Смотрича, Шатави, Балина та інших населених пунктів. Було закатовано близько 12 тисяч осіб[15], а вивезено з району до Німеччини півтори тисячі жителів[15]. Місто було звільнено від окупації 31 березня 1944 року[18].
З 1958 року Дунаївці — місто районного підпорядкування.
У повоєнний час у Дунаївцях було створено сучасну міську інфраструктуру, зведено низку соціальних та промислових об'єктів. Дунаївці набули також важливого військового значення, оскільки в них розташовали Командно-вимірювальний комплекс (КВК), що разом з аналогічним КВК та Центром управління польотами (ЦУП) в м. Євпаторії складають Наземний комплекс управління (НКУ).[29] Також у Дунаївцях розташовувалося до Незалежності України 2 полки, які також займалися обслуговуванням шахтних пускових установок, що знаходилися в декількакілометровому радіусі від шахтного командного пункту в Дунаївцях.
Дунаївці у незалежній Україні
30 листопада 1999 року 19-та ракетна дивізія була розформована, оскільки до 1996 року з допомогою США ядерна зброя була ліквідована, а до 1998 року були знищені також і шахтні пускові установки.[30]
Закрилася Дунаєвецька суконна фабрика, скоротилося виробництво ТОВ «Дунаєвецького арматурного заводу» — у приміщеннях цих підприємств нині розташовуються численні торговельні точки. Завдяки вдалому розташуванні на магістральній автодорозі Житомир — Чернівці в місті активно розвивається торгівля.
Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року місто включено до списку історичних населених пунктів України.[5]
1995 року Дунаївці увійшли до складу Асоціації міст Хмельниччини, а 1999 року — до складу Асоціації міст України.
2003 року Дунаївці відсвяткували 600-річчя.
Символіка
У 1597 році була затверджена печатка магістрату — журавель, що тримає камінь у лапі. Журавель на гербі, за задумом, є символом вартового (проти татар)[31]. Сучасний герб міста Дунаївці повторює геральдику печатки магістрату. Він затверджений рішенням VI сесії міської ради IV скликання за № 4 від 9 квітня 2003 p. Автор гербу А. Ґречило.[32],[33]
Прапор (хоругва) міста був затверджений на VII сесії міської ради IV скликання за № 7 від 15 липня 2003 року. На прапорі зображений образ того ж журавля, який тримає у нозі камінь, як і на гербі міста. Іншими елементами прапора є перпендикулярні смуги від древка прапора та сонце.[34]
Дунаєвецька міська рада
Дунаєвецькій міській раді, крім міста Дунаївці, підпорядковане також село Мушкутинці.
Міським головою, що очолює виконавчу владу в місті, є Небельський Станіслав Борисович[35]. До міської ради входить 25 депутатів. Останнє 5 скликання ради за результатами виборів 26 березня 2006 року сформували 7 депутатів від БЮТу, 6 — від блоку партій «Нашої України», по 2 депутати — від НДП, Народного блоку Литвина, Блоку Юрія Кармазіна, СПУ та Партії регіонів, по 1-му депутату в органі представлено від Українського народного блоку Костенка і Плюща та Громадянського блоку «Пора—ПРП»[36].
Економіка
Частка міста в економіці Дунаєвецького району у виробництві промислової продукції становить 88,9 %, товарах народного споживання — 69,4 %, товарообігу 63,3 %. Обсяг експорту на одну особу — 42 долари США, а сальдо зовнішньої торгівлі товарами — 1,8 мільйонів доларів США (за 2008 рік).[14]
Промисловість
За радянських часів місто було відоме на всьому просторі СРСР завдяки Дуєнаєвецькій суконній фабриці[37]. Фабрика виробляла дві третини промислової продукції всього Дунаєвецького району, а на підприємстві працювало понад 2 тисяч працівників. На базі підприємства було створене професійно-технічне училище. За часів Незалежності України Дунаєвецька суконна фабрика перестала існувати, а її двохтисячний колектив став безробітним.[15] Однак, згодом підприємство було реорганізована й отримало нову назву — ТОВ «Маровоір», хоча соціальна проблема вирішена не була — із двохтисячного колективу на роботі залишилося в сорок разів менше, тобто лише 50 осіб. Зараз підприємство випускає близько 50 різних видів текстильної продукції, основними споживачами якої є бюджетні установи.[10]
Іншим відомим підприємством було ТОВ «Дунаєвецький арматурний завод», який продовжує працювати і до сьогодні[38].
Деякі інші підприємства (з 67 зареєстрованих на 2010 рік) м. Дунаївці та Дунаєвецького району[38]:
- Сільськогосподарське ТОВ «Агрофірма „Україна“»;
- ТОВ «Відродження»;
- ЗАТ «Дунаєвецька меблева фабрика»;
- ДП «Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів»;
- ЗАТ «Дунаєвецький маслозавод»;
- ВАТ «Дунаєвецьке підприємство сільгосптехніка»;
- ЗАТ «Дунаєвецький ремонтно-механічний завод».
Від 2008 року в місті з'явилося підприємство «Центр інноваційно-будівельних технологій», яке має виробляти поліматеріали (пінопласт), однак відтоді, в тому числі завдяки діям активістів ініціативної громадської організації «Контроль громади», що представляє екологічні інтереси дунаївців, обстоює здоров'я містян, завод так і не розпочав діяльність своїх промислових потужностей. За цей час мешканці міста вже не раз перекривали трасу Хмельницький—Чернівці, пікетували Хмельницьку облдержадміністрацію, стояли під стінами Адміністрації Президента, Міністерства охорони навколишнього середовища та Кабінету Міністрів України[39].
За даними державного реєстру станом на 1 січня 2002 року на території міста було зареєстровано 116 малих підприємств та товариств з обмеженою відповідальністю.
Сфера послуг
Торгівля є однією з пріоритетних галузей економіки — у місті працює 5 ринків.[40] Значно збільшилася й кількість підприємств роздрібної торгівлі — 147 магазинів і 48 кіосків, підприємств громадського харчування — 16 (на 1 листопада 2008 року), дозволена сезонна лоткова торгівля[41] закладів побутового обслуговування — 7 перукарень, 4 пункти ремонту взуття, 2 пункти ремонту годинників.[40]
Серед комунальних підприємств в Дунаївцях працює два ЖЕКи, комунальне підприємство по водопостачанню та водовідведенню МКП «Джерело» та комунальне підприємство теплових мереж Дунаєвецької міської ради.[42],[43]
Сільське господарство та корисні копалини
Корисних копалин на території міста не виявлено. Лише за 7 км від Дунаївців знайдені поклади фосфоритів, видобуток яких був припинений ще перед радянсько-німецькою війною. Сільське господарствозосереджене в приватному секторі. Кліматичні умови дозволяють вирощувати цукрові буряки, картоплю, пшеницю, ячмінь, жито, овес, просо, кукурудзу, а також різноманітні овочі, кормові культури та плодові дерева.[14] Населення також вирощує домашню птицю (курей, гусей, качок, індиків), тримає велику рогату худобу та свиней. ЗАТ «Дунаєвецький маслозавод» приймає від населення молоко.
Транспорт
Через Дунаївці проходить автомобільний шлях Н03 національного значення Житомир — Чернівці. В місті є автобусна станція та Дунаєвецький автопарк, який здійснює пасажирські та транспортні перевезення. Регулярно курсують рейсові автобуси з Дунаївців в села Дунаєвецького району, а також через місто в Хмельницький, Кам'янець-Подільський, Чернівці, Вінницю, Київ тощо. Загальний річний обсяг пасажирських перевезень становить більше ніж мільйон чоловік.[44] В місті працюють також численні приватні таксі та існує три служби радіотаксі.
Загальна протяжність автомобільних доріг в місті становить 103,7 км, з них 9 км загальнодержавного значення.[14] В місті працює п'ять АЗС та одна газова заправка[41].
Неподалік від міста є також дві залізничні станції — Дунаївці (за 22 км від міста автодорогами) та Балин (за 15 км від міста). Є також і аеропорт.[14]
